Як Ворон мріяв стати Лебедем

Зміст казки для дітей: Як Ворон мріяв стати Лебедем

Ворон Карлик мріє про біле пір’я, як у Лебедя Лебедини, і залишає свій дім, щоб здійснити свою мрію. Чи вдасться йому змінити свою зовнішність і стати щасливим? Казка вчить цінувати себе та свою унікальність. Читайте, щоб дізнатися, чим закінчиться ця історія!

Читайте онлайн українською казку: Як Ворон мріяв стати Лебедем!

Жив собі на краю великого лісу Ворон на ім’я Карлик. Він був чорним, як ніч, і часто сумував через свій колір. Одного разу, коли Карлик сидів на гілці старого дуба, він побачив Лебедя на ім’я Лебедина, яка плавала у чистому озері неподалік. Її пір’я було білим і блискучим, як сніг під сонцем.

– Яка же ти гарна! – зітхнув Карлик, спостерігаючи за нею. – От якби й моє пір’я було таким білим, як у тебе…

Лебедина почула його слова і підпливла ближче до берега.

– Чому ж ти так сумуєш через своє пір’я, Карлику? – лагідно запитала вона. – У кожного з нас своя краса.

– Але ти така білосніжна і велична, а я… просто чорний і похмурий, – відповів Ворон. – Хочу бути схожим на тебе, щоб усі милувалися мною, як тобою.

Лебедина задумалася і сказала:

– Якщо хочеш мати біле пір’я, тобі треба жити там, де я. Може, вода цього озера зможе тобі допомогти.

Ворон не роздумуючи полетів до озера, вирішивши, що буде жити там і щодня купатися у воді, щоб стати білим. Він залишив свій дім у лісі та оселився біля озера.

День за днем Карлик пірнав у воду, сподіваючись, що його пір’я стане таким же білим, як у Лебедини. Проте ніщо не змінювалося: він так і залишався чорним. Його пір’я лише намокало, і він відчував холод, якого не знав у своєму теплому гнізді в лісі.

Минув час, і Ворон почав голодувати. Він був звиклий шукати їжу в лісі, а біля озера не знав, як полювати. Одного ранку, коли він знову тремтів від холоду після чергового купання, до нього підлетіла Лебедина.

– Карлику, чому ти такий слабкий і голодний? – запитала вона.

– Я так хотів стати білим, як ти, що залишив свій дім і забув про все інше, – зітхнув Ворон. – Але я зрозумів, що це марна справа. Білим я не став, а от втратити можу все.

Лебедина лагідно усміхнулася і відповіла:

– Дорогий Карлику, важливо цінувати те, ким ти є. У кожного з нас своя краса і своє місце в світі. Ти чудовий саме таким, яким народився.

Карлик задумався над її словами і зрозумів, що вона права. Він подякував Лебедині та полетів назад у свій лісовий дім. І хоча його пір’я залишилося чорним, він більше не відчував суму через це. Тепер Карлик знав, що його істинна краса – це бути собою.

Кінець!

Мораль: варто любити себе такими, якими ми є, і не заздрити чужій красі, адже кожен має свою особливість.