Далеко в мальовничому українському селі, на пагорбі, де простягалися зелені луки, жила сім’я пастухів. Головним серед них був молодий хлопець на ім’я Михайлик. Він мав невелике стадо овець, яких дуже любив і дбайливо доглядав. Щоранку Михайлик виводив своїх овечок на пасовище, де вони мирно паслися під його пильним наглядом.
Але біля лісу, неподалік від пасовища, жив хитрий і небезпечний Вовк. Його звали Сірий. Він часто спостерігав за стадом з кущів, мріючи схопити собі смачну здобич. Проте Михайлик був пильний, і Сірому не вдавалося навіть наблизитися.
Одного ранку, коли сонце тільки почало з’являтися на небі, Вовк несподівано підійшов до Михайлика.
— Доброго ранку, пастуше! — промовив він, намагаючись виглядати дружелюбно.
Михайлик насторожився: — Чого тобі треба, Вовче? Думаєш налякати мене?
Сірий похитав головою і зітхнув: — Та ні, зовсім не думаю. Просто хочу допомогти. Бачу, як важко тобі охороняти своє стадо від інших хижаків. Може, я міг би тобі допомогти? Разом ми впораємося краще.
Михайлик здивувався. Він чув багато поганого про вовків, але Сірий виглядав таким щирим. Зрештою, хлопець вирішив дати йому шанс.
— Гаразд, якщо ти дійсно хочеш допомогти, будь поруч, але запам’ятай: якщо зробиш щось недобре — пожалкуєш.
Вовк кивнув і навіть допоміг загнати овець у загін увечері. Так минали дні. Сірий щоразу приходив на пасовище й поводився майже як охоронець стада. Михайлик почав довіряти йому.
Одного разу хлопець змушений був відлучитися до села. Його мама попросила принести ліки для молодшої сестрички. Перед відходом він звернувся до Сірого:
— Сірий, я мушу піти. Доглянь за вівцями, добре? Повернуся дуже швидко.
Вовк лише хитро посміхнувся: — Звісно, Михайлику. Не хвилюйся, твої овечки під надійним захистом.
Як тільки Михайлик зник за пагорбом, Сірий перестав прикидатися. Він хутко кинувся до стада. Овечки в страху почали розбігатися, але Вовк виявився занадто швидким. Кілька з них стали його здобиччю, а решта втекли в хащі.
Коли Михайлик повернувся, перед його очима постала жахлива картина: половина стада зникла, а інша частина була розкидана по полю. У кущах він помітив задоволеного Сірого, який ліг спочивати після ситного обіду.
— Сірий! Як ти міг?! Я довірив тобі своїх овечок!
Вовк тільки насмішкувато подивився на хлопця: — Ну що ж, Михайлику, ти сам вирішив довірити Вовкові своїх овець. А вовк — завжди вовк.
Михайлик опустив голову. Він зрозумів, що був надто наївним і довірливим.
Відтоді він більше не покладався на хитрих і ненадійних помічників. Михайлик став ще пильніше охороняти своїх овечок і завжди пам’ятав: не можна забувати, хто є хто, навіть якщо хтось удає з себе друга.
Кінець!
Мораль: Ніколи не довіряй тим, хто за своєю природою може завдати шкоди, навіть якщо вони здаються доброзичливими.
За основу цієї казки взята відома байка Езопа “Вовк і пастух”.
Залишити відповідь