У великому сільському подвір’ї жила собі працьовита тварина — Ослик, якого звали Сивко. Сивко щодня тягав важкі мішки з пшеницею, возив господаря на ярмарок і працював від світанку до заходу сонця. А поруч з ним жив веселий і грайливий маленький песик на ім’я Бровко.
Господар дуже любив Бровка. Коли він повертався додому, песик радісно стрибав йому на руки, лизав обличчя і лапками торкався його грудей. Господар завжди гладив Бровка, давав йому шматочки смачного м’яса зі свого столу й лагідно розмовляв із ним:
— Ой, Бровчику, який же ти в мене розумник! Ти завжди радуєш мене своїми витівками.
Сивко спостерігав за цим і відчував образу. Він подумав: “Чому Бровка так люблять, а я, хоч і працюю цілими днями, навіть доброго слова від господаря не чую? Може, якби я поводився так само, як Бровко, господар став би мене більше цінувати?”
І ось одного разу Сивко вирішив спробувати. Коли господар сидів за столом і обідав, Сивко, вийшов із своєї стайні, голосно заіржав і побіг прямо до будинку. Його великі копита гуркотіли по дерев’яній підлозі, налякавши всіх у домі.
Господар здивовано підняв голову:
— Що це тут за шум? — сказав він і озирнувся, побачивши Сивка в дверях.
Сивко, надихнувшись прикладом Бровка, почав стрибати навколо столу. Але замість витончених рухів маленького песика, Ослик гепнув важкими копитами по підлозі так, що посуд на столі задзвенів. Він спробував поставити передні ноги господареві на коліна, але лише повалив його разом зі стільцем на підлогу.
— Сивко, ти що робиш?! — вигукнув господар, опинившись серед розбитих тарілок і перевернутого столу.
Інші, почувши галас, прибігли на допомогу. Вони побачили, як їхній господар лежить на підлозі, а над ним стоїть розгублений Сивко.
— Геть звідси, дурний осле! — закричали всі й почали проганяти Сивка назад до стайні, підганяючи його мітлами та палками.
Сивко, засмучений і наляканий, повернувся до своєї стайні. Він ліг у своєму кутку й подумав: “Який же я дурний! Я хотів стати таким, як Бровко, але забув, що я — Ослик. У мене своя робота і своє місце, а робити вигляд, ніби я хтось інший, лише приносить біду.”
Згодом Сивко зрозумів, що кожному у житті потрібно враховувати свої особливості. Саме тоді він почав працювати ще старанніше, використовуючи свою силу та витривалість. Господар, помітивши його зусилля, почав ставитися до нього з більшою повагою і частіше хвалив за старанність.
Сивко зрозумів, що коли кожен приймає себе таким, яким є, і докладає зусиль, щоб бути найкращим у своїй справі, то обов’язково досягне успіху.
Кінець!
Кожен має свою роль і місце у світі. Не варто намагатися наслідувати інших, адже кожна особистість унікальна та цінна своєю справжністю.
Ця казка створена за мотивами байки Езопа “Ослик і маленький песик”.
Залишити відповідь