У тихому лісі, серед густих дерев і мохових галявин, жив старий Лев на ім’я Мирон. Колись він був грізним царем звірів, із сильними лапами та гострими кігтями. Але час нещадний: кігті стали тупими, а зуби вже не могли так легко здобувати їжу.
Мирон задумав хитрий план. Він розіслав новину серед звірів, що важко хворий і ледве дихає. “Хай приходять друзі та попрощаються зі мною!” — жалівся він. І Лев ліг у своїй печері, чекаючи гостей.
Першим прийшов Заєць Грицько. “Ой, як шкода, пане Мироне!” — сказав він, ступаючи до печери. Але варто було йому наблизитися, як Лев з останніх сил стрибнув і з’їв його.
Потім завітала Білка Оленка. “Як ти себе почуваєш, царю лісу?” — запитала вона, але її доля була така ж, як і в Зайця.
Звірі один за одним ішли до печери, але назад ніхто не повертався. Мирон був задоволений: його живіт був повний, а хитрість працювала бездоганно.
Одного дня до печери підбіг хитрий Лис на ім’я Остап. Він був дуже обачним і розумним. Підходячи до входу, він уважно роздивився землю. “Доброго дня, пане Мироне!” — гукнув Остап здалеку. “Як ваше здоров’я?”
“Ох, Остапе, дуже погано! Ледве дихаю,” — простогнав Лев. “Зайди, друже, побалакаємо, бо самотність мене геть з’їдає.”
Остап уважно оглянув сліди біля печери й побачив, що всі вони ведуть всередину, але жодного не було, що вів би назовні.
“Ой, пане Мироне, я б із задоволенням зайшов, але ось яка справа: я бачу, що всі гості, які заходили до вашої печери, більше не поверталися. Скажіть, будь ласка, чому так?” — запитав Лис із посмішкою.
Мирон не знайшов, що відповісти. Він мовчав, розуміючи, що його обман розкрито. Остап розвернувся і швидко побіг у ліс, попереджаючи інших звірів про хитрість старого Лева.
Відтоді ніхто більше не наважувався наблизитися до печери Мирона. І залишився старий Лев голодним та самотнім.
Кінець!
Мораль цієї історії така: завжди будь обачним і вчися на помилках інших, щоб уникнути небезпеки.
Ця казка написана за мотивами байки Езопа “Старий Лев і Лис”.
Залишити відповідь