Люблю аж до Місяця: Історія Зайченятка та Зайчихи

Це ідеальна казка на ніч про зайчика, яка демонструє безмежну любов дорослого до дитини.

Читайте онлайн казку про зайчика 

Маленьке Зайченятко, яке готувалося до сну, міцно трималося за довгі вуха своєї мами Зайчихи. 

Воно хотіло бути впевненим, що Зайчиха слухає. 

“Здогадайся, як я тебе люблю,” сказало воно. 

“Ой, я не думаю, що я зможу здогадатися,” сказала Зайчиха. 

“Ось так,” сказало Зайченятко, розтягнувши руки так широко, як могло. 

Зайчиха мала ще довші руки. “А я люблю тебе ось так,” сказала вона. 

Гм, це багато, подумало Зайченятко. “Я люблю тебе так високо, як я можу дістати.” сказало Зайченятко. 

“Я люблю тебе так високо, як я можу дістати,” сказала Зайчиха. 

Це досить високо, подумало Зайченятко. Я б хотів мати такі руки. Тоді Зайченятко мало гарну ідею. Воно перевернулося догори ногами і дісталося до стовбура дерева своїми лапками. “Я люблю тебе аж до моїх пальчиків!” сказало воно. 

“А я люблю тебе аж до твоїх пальчиків,” сказала Зайчиха, підкинувши його над своєю головою. 

“А я люблю тебе так високо, як я можу стрибати,” посміхнулася Зайчиха – і вона стрибнула так високо, що її вуха торкнулися гілок над нею. 

Це добре стрибати, подумало Зайченятко. Я б хотів стрибати так само. “Я люблю тебе аж до кінця дороги, де річка,” закричало Зайченятко. 

“Я люблю тебе через річку і через гори,” сказала Зайчиха. 

Це дуже далеко, подумало Зайченятко. Воно було майже занадто сонне, щоб думати ще. Тоді воно подивилося за терновий кущ, у велику темну ніч. Ніщо не може бути далі, ніж небо. “Я люблю тебе аж до місяця,” сказало воно і закрило очі. 

“Ой, це далеко,” сказала Зайчиха. “Це дуже, дуже далеко.” Зайчиха улаштувала Зайченятко у його ліжечку з листя. Вона нахилилася і поцілувала його на добраніч. 

Потім вона лягла поруч і прошепотіла з посмішкою: “Я люблю тебе аж до місяця І назад.”