Одного морозного ранку в лісі, де сніг укрив усе білим пухом, зустрілися Зайчик Стрибко, Лисичка Руда та Їжачок Колючко. Стрибко, веселий і допитливий, стрибав на пагорбі, шукаючи нові пригоди, а Руда тягнула на санчатах оберемок ялинкових гілок для своєї хатинки. Колючко ж обережно йшов до річки, щоб знайти замерзлі ягоди.
— Ой, як гарно навколо! — вигукнув Стрибко, зупинившись на пагорбі. — Рудо, Колючко, давайте побудуємо снігову хатку!
— Гарна ідея! — погодилася Руда, змахуючи своїм пухнастим хвостиком. — Але де ми знайдемо сніг, що добре липне?
— У мене біля хатинки багато такого снігу, — сказав Колючко, хитро посміхаючись. — Я завжди ним граюся зранку.
— То чого ж ми чекаємо? — засміявся Стрибко й покликав друзів за собою.
Коли вони дійшли до хатинки Їжачка, то взялися до роботи. Стрибко збирав сніг у великі кулі, Руда притискала їх своїм хвостом, а Колючко прикрашав хатку ялинковими гілочками й червоними ягодами.
— Ось і готово! — сказав Стрибко, милуючись хаткою.
— Як гарно! — захоплено вигукнула Руда. — Тут так тепло й затишно!
— А може, перенесемо сюди обід? — запропонував Колючко.
Друзі вирішили принести свої запаси. Руда принесла сушених грибів, Стрибко — моркву, а Колючко поділився своїми ягодами. Вони сіли всередині хатки й почали весело розмовляти.
— Зима — найкращий час для дружби, — мовила Руда.
— А ще для пригод! — додав Стрибко, жуючи морквину.
— І для теплих спогадів, — усміхнувся Колючко.
За вікном тихо кружляв сніг, а в хатинці лунали сміх і веселі пісні. Того дня друзі зрозуміли, що разом навіть найхолодніша зима може стати теплою та радісною.
І казці кінець, а дружбі — не має кінця!
Мораль казки
Дружба й співпраця допомагають зробити навіть найхолодніші дні теплими та радісними. Разом можна досягти більшого, ніж поодинці, а щирість і підтримка створюють справжню зимову казку.
Кінець!
Залишити відповідь