Як Матвій рятував свій лист до Миколая

Короткий опис казки:

Це історія про хлопчика Матвійка, який напередодні Дня Святого Миколая потрапив у справжню зимову пригоду. Тут будуть і чарівні поштові голуби, і смішні пригоди, і такий лист, що міг змінити цілий світ. А тепер — давайте читати.

🎧 Також Ви можете прослухати аудіоказку в кінці сторінки 👇

Читайте казку: Як Матвій рятував свій лист до Миколая

Привіт, мене звати Матвій, і мені п’ять років.
Щороку я пишу листа Святому Миколаю. Так мене навчив тато. А тато в мене — військовий. Він захищає Україну.

Я дуже сумую за татом. І тому ми з мамою малюємо йому малюнки, пишемо маленькі листочки та кладемо їх на підвіконня. А потім — раз! — і через пару днів тато показує їх мені по відео.
«Поштові голуби передали», — каже.
Тому я точно знаю: голуби — це не просто птахи. Це справжні поштовики, але секретні, як татові друзі на службі.

Того вечора я написав листа Святому Миколаю, поклав його на підвіконня і пішов спати. Але вранці… почалося диво.

Тому слухайте уважно.

Я ще спав, коли тук-тук-тук! хтось постукав у вікно. Спершу я подумав, що то вітер. А потім — що, може, мама робить млинці й кличе мене їсти. Але коли розплющив очі…

На підвіконні стояв… синій пухнастий голуб. І дивився на мене так, ніби ми давно знайомі.

— Ей, малий! Відчиняй вікно, бо я вже лапи відморозив! — сказав він.

Я мало не впав з ліжка.

— Ти… ти… ти ГОВОРИШ??
— Та всі голуби говорять! Просто люди нас не слухають, — образився голуб. — Я ж поштовий! Робота в мене така — розказувати, пояснювати, доставляти.

Я відчинив вікно. Голуб залетів у кімнату, струсив із себе сніг — аж до моїх шкарпеток долетіло.

— Слухай, Матвію… Мені дуже незручно. Дуже. Прям катастрофічно незручно…
— Що сталося? — спитав я тихенько.
— Я ж мав твого листа віднести Святому Миколаю… але…

І голуб опустив голову.

— По-перше, коли я летів, мене накрило такою заметіллю, що я думав — то хтось увімкнув гігантський вентилятор, — зітхнув він. — По-друге, я мало не врізався в сосну, бо через повітряні тривоги навігація погано працює — у мене до сих пір хвіст у смолі. А по-третє… я сів перепочити на гілку, але вона була слизька, як ковзанка, я з неї з’їхав та ще й прямо пузом у калюжу…

Голуб подумав і додав:

— Калюжа була холодна, але вода дуже смачна. Я ненароком… трохи… ну…лист…
— Що? — прошепотів я.
— Розмок! Розлетівся! Пропав! Фсьо…

Я завмер.
Лист пропав. Подарунків не буде. Свято зіпсоване.

Мені так захотілося заплакати… Але я згадав, що тато казав:
«Матвійчику, крок назад роби тільки тоді, коли треба розбігатися ще сильніше».

І я витер сльози.

— Нічого, я напишу ще один! — сказав я і встав так швидко, що аж шкарпетка злетіла.

Я схопив олівчик, сів за свій маленький столик і почав писати:

Святий Миколаю, привіт!
Мене звати Матвій, мені 5 років.
Я цього року добре себе поводив. Допомагав мамі, слухався,
не бурчав, коли треба було чистити зуби (ну, майже).
Дуже чекаю на твоє свято.
Я би хотів отримати:
– трошки цукерок,
– якусь класну іграшку,
– футбольний м’яч.
Але ще більше я хочу, щоб у нас вдома не вимикали світло,
і ми не ходили в укриття, і щоб не було повітряних тривог,
бо вони відволікають від ігор і мультиків.
А найбільше — щоб тато був поруч,
і я міг святкувати з ним усі свята.
З повагою, Матвій, 5 років.

Я склав лист у конвертик і повернувся до свого голуба.

— Ось! Тримай! Тільки, будь ласка, не загуби.
— Та я б залюбки, але… — голуб почухав крилом свій бік. — Мені три дні треба, щоб долетіти. А в тебе свято вже скоро. Не встигну.

Я засмутився.

— Але є варіант! — підморгнув голуб. — Так роблять сучасні люди. Є швидкі доставки! Чув? Нова пошта — туди-сюди, і лист у Миколая!

Я аж рота відкрив.

Звісно чув! Я ж із мамою ходив туди сто разів: забирати іграшки, одяг, навіть котячий корм для бабусиної киці.

— Точно! — вигукнув я. — Побіжу до мами!

Я розбудив маму:

— Мам…! У нас трагедія, але не страшна, бо ми все виправимо!

Мама підняла голову з подушки, кліпнула очима.

— Матвійчику… ти знову придумав собі пригоди?
— Ні! Голуб загубив листа! Але я написав іншого! Нам терміново треба на Нову пошту!

Мама спершу засміялась, потім подивилась на мене серйознішими очима і сказала:

— Ну що, герой, одягайся. Побіжимо рятувати твою місію.

Ми вийшли на вулицю — сніг хрумтів під ногами, як вафельки.
А голуб сидів у мене на плечі, бо злетіти не міг: казав, що «після пригоди зі смолою крила злипаються».

Коли ми прийшли на Нову пошту, всі дивилися на мене, бо поруч зі мною ходив голуб, ніби песик.

Один дядько запитав:

— Синку, а це ваш… помічник?
— Це поштар! — гордо сказав я. — Але сьогодні він вихідний.

Голуб надувся, але промовчав.

Ми оформили відправлення. Я сам поклав лист у коробочку. Сам наклеїв наліпку. Сам кинув у віконечко для відправок.