На крутому, майже недосяжному схилі паслася Коза. Вона спокійно жувала соковиту траву, аж раптом унизу почувся голос.
— Ой, Козуню, Козуню! — вигукнув Вовк, який нишпорив довкола у пошуках їжі. — Що ж ти робиш на такому небезпечному місці?
Коза підняла голову й глянула вниз. Там, знизу, стояв голодний Вовк, що, ховаючи свої наміри, удавав із себе турботливого.
— Тобі варто спуститися до мене, — солодким голосом промовив Вовк. — Тут, у долині, росте найсмачніша трава в усій окрузі! А якщо ти оступишся, хто тебе врятує?
Коза спокійно дивилася на Вовка. Вона знала, що цей хитрун не просто так турбується про її безпеку.
— Як ти про мене дбаєш, Вовчику! — сказала вона з легкою усмішкою. — І як щиро ділишся своєю травою! Але, знаєш, я тебе знаю. Тебе турбує зовсім не моя безпека і не трава, а твій голодний живіт.
Вовк не зміг відповісти на такі слова і лише сердито пирхнув.
Мораль:
Не варто довіряти тим, чиї наміри продиктовані лише власною вигодою.
За основу цієї казки взята байка Езопа «The Wolf & the Goat», адаптована для дітей українською мовою.