Жив собі старий мельник Гордій. Був він розумний чоловік і знав толк у торгівлі. Якось він вирішив продати свого віслючка Гривка на ярмарку. Вирушив у дорогу разом зі своїм онуком Данилом.
— Йди поруч, хлопче, — сказав дід. — Осел мусить бути в гарному стані, тоді за нього дадуть більше грошей.
Вони йшли дорогою, ведучи Гривка за вуздечку. Та ось зустріли групу подорожніх, які почали сміятися.
— Дивіться, яка дурість! — гукнув один. — У них є осел, а вони пішки йдуть!
Дід Гордій подумав, що люди праві, й мовив:
— Даниле, сідай на осла, хай ноги не втомлюються.
Данило сів на Гривка, і вони рушили далі. Але невдовзі зустріли трьох купців.
— Оце так нечемність! — сказав один із них. — Молодий хлопець їде, а старий дід іде пішки. Де ж повага до старших?
Данило швидко зліз, а дід виліз на Гривка. Пройшли вони ще трохи, коли їм назустріч вийшла жінка з кошиком овочів.
— Ой, люди добрі! — вигукнула вона. — Старий собі їде, а дитя бідне пішки чимчикує!
Дід Гордій почухав потилицю й наказав Данилові сісти позаду. Так вони обоє поїхали на ослі. Але тут якась бабуся заплескала руками:
— Ой, лихо! Двоє їдуть, а бідний віслючок ледве ноги тягне!
Дід задумався, як їм бути.
— А що, якщо ми понесемо Гривка на руках? — запропонував Данило.
І вони справді перев’язали Гривка мотузками, підняли його на палицю та понесли, як ноші. Люди на ринку з реготом збіглися подивитися.
— Диво дивнеє! Осла несуть, а не він їх!
Гривко, злякавшись натовпу, почав вириватися, аж раптом мотузки розірвалися, і віслючок упав просто в річку. Вода підхопила його, і він поплив за течією.
Дід Гордій похитав головою.
— Оце тобі й маєш… Хотіли всім догодити, а зрештою залишилися ні з чим.
І з того часу дід Гордій зрозумів: на всіх не вгодиш, тож треба слухати власний розум.
Кінець!
Мораль казки: Якщо намагатися догодити всім, можна втратити все.
Залишити відповідь