Одного теплого літнього ранку мама прокинулася від дивного шелесту з дитячої кімнати. Вона почула радісні голоси своєї донечки й синочка, тихо зазирнула й побачила, як діти щось витягають із шафи.

— Мамо, дивись, яка дивна книжка! — захоплено вигукнула донечка.

— Вона світиться! А тут написано: «Секрети магічного морозива», — додав синочок, широко розплющивши очі.

Мама усміхнулась. Вона пам’ятала цю книгу ще з власного дитинства — тоді вона теж кілька разів із своєю мамою готувала морозиво власноруч.

Дівчинка вже гортала сторінки, а хлопчик радів, коли побачив різні форми морозива: у вигляді динозаврів, полуничок, ананасів. Сторінки книги були чарівні — вони змінювалися, показуючи рецепти морозива з ваніллю, шоколадом, ягодами й навіть кольоровий фруктовий сорбет.

— Мамо, давай приготуємо якесь морозиво! — попросила донечка.

— І зробимо мені морозиво у формі динозаврів! — додав синочок, обіймаючи улюблену форму.

— Добре, — погодилась мама. — Але тільки якщо допомагатимете мені на кухні.

Усі разом вирушили готувати. Спочатку вирішили зробити домашній пломбір. Мама дістала молоко, вершки, жовтки, цукор і ваніль. Донечка обережно збивала жовтки із цукром, синочок старанно налив молоко, а мама нагрівала все на водяній бані, щоб утворилася ніжна кремова маса.

— Тепер охолодимо, а потім додамо збиті вершки, — пояснила мама. — Це зробить морозиво м’яким і повітряним.

Коли все було готово, діти із захопленням заливали суміш у форми: дівчинка — у вигляді полуничок, хлопчик — у своїх улюблених динозаврів.

— А тепер до морозильної камери! — вигукнув синочок і, підстрибуючи, побіг за мамою.

Поки пломбір заморожувався, мама запропонувала зробити ще й шоколадне морозиво. Вона розтопила чорний шоколад, змішала його зі згущеним молоком та охолодженими вершками. Діти тим часом уже сперечалися, хто які форми візьме цього разу.

— Я хочу ананас! — сказала донечка.

— А я хочу тукана! — не поступався синочок.

Вони розлили шоколадну масу у форми й теж відправили до морозильної камери.

Уже наступного ранку морозиво було готове. Діти вибігли на кухню з блискучими очима. Кожен узяв свою формочку, а мама обережно допомогла дістати морозиво.

— Моє морозиво — справжній тукан! — зрадів хлопчик.

— А мій пломбір такий ніжний! — захоплено сказала дівчинка. — І він схожий на хмаринку!

Відтоді майже кожен день літа вони вигадували нові смаки: полуничний, банановий, манговий. Додавали фрукти, мед, сік. Робили сорбети в блендері — просто з ягід, лимонного соку й ложечки меду. Морозиво стало їхнім щоденним ритуалом, а холодильник — чарівною морозильною скринею із сюрпризами.

Одного вечора, коли сонце вже торкалося верхівок дерев, мама обійняла дітей і сказала:

— Знаєте, мої любі, ви навчилися не просто готувати смачне морозиво. Ви зрозуміли, що найкращі речі — це ті, які ми створюємо разом. Своїми руками, з любов’ю, з турботою одне про одного. Морозиво з магазину ніколи не буде таким смачним.

Донечка притислась до мами, а синочок мовчки кивнув, доїдаючи свого шоколадного динозавра.

— І ще, — додала мама, — найбільше диво — це час, проведений разом.

А в кутку на полиці стара книжка тихенько блиснула золотим сяйвом — наче теж усміхнулась. І з того часу щоразу, коли діти відкривали її, сторінки магічно змінювалися, підказуючи нові рецепти: морозиво з м’ятою та шоколадом, з карамеллю, з йогуртом і свіжими ягодами, кольорові сорбети та навіть морозиво-сюрприз із начинкою всередині. Здавалося, що книжка знала, про що мріють діти саме цього дня. І щоразу вона дарувала їм не лише смакоту, а й натхнення творити разом — по-новому, знову і знову.

Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець!