Була ніч перед Різдвом і в хаті панувала тиша. Навіть мишка у своїй нірці мирно спала. Святкові шкарпетки висіли над піччю, акуратно прикрашеною вишитими рушниками, а на столі стояла кутя, яку за звичаєм залишили для предків.
Діти, Оленка й Тарасик, уже давно заснули, вкрившись теплими ковдрами. Їм снилися колядники, зірки, і казковий Святий Миколай. Мама, Надія, накинула на плечі хустку й куняла біля печі, а тато, Андрій, уже давно міцно спав у кріслі біля вікна.
Раптом на подвір’ї почувся якийсь шум. Андрій прокинувся, хутко підвівся і побіг до вікна. За ним і Надія здивовано визирнула. На білому, як молоко, снігу, що вкрив подвір’я, сяяв місяць, і світло його було таке яскраве, що все здавалося казковим.
І раптом вони побачили сани, запряжені маленькими оленями. Попереду стояв Святий Миколай у червоній свиті, з довгою бородою, і махав батіжком.
— Оленко! Тарасику! — швидко шепнула мама, будячи дітей. — Вставайте! Святий Миколай приїхав!
Діти, протираючи очі, підбігли до вікна і з подивом дивилися, як олені мчать до даху. Зверху почулися легкі кроки, а за мить у печі щось загриміло.
— Він уже тут! — захоплено прошепотів Тарасик.
Миколай з’явився з мішком подарунків за спиною. Він обтрусив із себе попіл, усміхнувся і почав класти під ялинку коробки, пакунки й мішечки. Діти завмерли, ховаючись за дверима, щоб не злякати святого гостя.
Коли всі подарунки знайшли своє місце, Миколай обернувся, подивився на дітей через плече й підморгнув їм. Потім підняв руку, наче благословляючи, і мовчки пішов до печі.
Діти вибігли на подвір’я і побачили, як Миколай знову сів у сани, дав знак оленям, і вони злетіли в небо.
— Христос Народився! — вигукнув Святий Миколай, віддаляючись у бік зоряного неба.
— Славімо Його! — відповіли діти й батьки, проводжаючи поглядом чудесного гостя.
У цю ніч усі заснули з теплом у серці, знаючи, що добро й радість справді живуть у світі.
Залишити відповідь