Короткий опис казки:
Читайте казку для дітей про зайчика, білочку та їжачка, які врятували Свято Світлячків і показали силу добрих вчинків 🌟🐇🍃
🎧 Також Ви можете прослухати аудіоказку в кінці сторінки 👇
Читайте казку: Ніч, коли не засвітились світлячки
У Зеленому лісі всі з нетерпінням чекали на найчарівнішу ніч літа — Свято Світлячків. Це був особливий вечір, коли тисячі маленьких вогників злітали над галявинами, піднімались над озером і мерехтіли між деревами, перетворюючи ніч на справжню казку.
Малий зайчик на ім’я Стрибко, білочка Руда, їжачок Крутик та інші лісові друзі щодня лічили дні до цього дива.
— У мене вже є лляна сорочка з вишивкою! — хвалився Стрибко, підстрибуючи на м’якому моху.
— А я сплела вінок із м’яти й волошок, — усміхнулась Руда. — Світлячки завжди прилітають на запах м’яти!
— А я принесу свою флейту, — мовив Крутик. — Цього року зіграю їм нову пісеньку про літо і дружбу.
Літо було в розпалі. Пахло суницями, медовими квітами і грибами після дощу. Але в повітрі щось було незвичне, наче тривожне…
Нарешті настала довгоочікувана ніч. Лісові мешканці прикрасили галявини ліхтариками із жолудів, виставили пиріжки з ожини, приготували глечики з лавандовим чаєм. Усі чекали. Але…
Світлячки не прийшли.
— Можливо, вони запізнюються? — шепотіла Руда, поглядаючи на нічне небо.
— Може, хмарно? — припустив Стрибко.
Та зорі сяяли, ніч була тепла і ясна. І — жодного вогника. Тиша. Темрява.
— Щось сталося… Їм, мабуть, боляче чи прикро… — прошепотів Крутик.
На ранок троє друзів вирушили до галявини, де завжди жили світлячки. Там росли ліхтар-квіти, які розкривались тільки вночі. Але цього разу вони були зів’ялі, опущені донизу, наче сумували.
— Гляньте сюди! — вигукнула Руда. — У траві повно обгорток, пластика… пляшки, бляшанки…
— Це все з людської пікнік-стоянки, — зітхнув Стрибко. — Їх вітер заніс сюди.
Раптом із трави несміливо вилетіла маленька світлячка. Вона світилась зовсім тьмяно.
— Ми не хочемо святкувати на смітнику… — прошепотіла вона. — Наші діти захворіли, ми не маємо сил. Ліс хворіє.
Звірята мовчали. А потім Стрибко зітхнув і впевнено сказав:
— Ми все приберемо. Обіцяємо. Ви тільки повірте нам.
І звірята взялися до діла. У лісі оголосили великий «Тиждень добра для світлячків». До справи взялися всі.
Крутик виготовив граблі з горіхових гілочок, Руда збирала сміття в листкові пакети й навчала малюків, як його сортувати. Стрибко малював яскраві таблички з написами «Не сміти!» і «Ліс — наш дім!». Старий борсук Мирон змайстрував із пеньків урни для сміття, а лелека Грак прилетів із далекого лугу з мішками для вторсировини. Навіть ведмідь Матвій приніс старий мішок і сам назбирав три повні оберемки пластикових пляшок.
Кожен мав справу. Кожен допомагав. І поступово ліс оживав. Галявини знову дихали чистотою, озеро стало прозорим, а квіти — запашнішими, ніж будь-коли.
На завершення звірята вирішили влаштувати невелике свято — без очікування дива. Вони змайстрували сцену з бересту, розклали пахучі віночки, підготували кошики з лісовими смаколиками. Крутик грав на флейті мелодію, схожу на танець літнього вітру. Звірята танцювали, співали, сміялись.
— Якщо вони не прийдуть сьогодні… усе одно буде свято, — сказав Стрибко. — Бо ми зробили важливу справу.
Але саме в ту мить у повітрі спалахнув перший вогник. Потім другий. І ще один. І ще…
Світлячки повертались! Вони літали над квітами, кружляли над головами, сплітали мереживо світла поміж гілок. Це була не просто ніч — це було сяюче диво.
— Ми відчули вашу любов, — мовила головна світлячка. — І тепер ми знову вдома.
На ранок, коли світанок залив ліс золотом, усі сиділи на траві, пили ромашковий чай і мовчки усміхались. Над лісом ще кружляло кілька останніх вогників, що повільно гасли, наче залишаючи поцілунок на добру згадку.
— Як ви думаєте, що було найважливішим у цій пригоді? — спитав Крутик.
— Не флейта, не пиріжки, і навіть не світлячки, — відповіла Руда. — А наші вчинки.
— Ліс — наш дім, і він потребує не тільки любові, а й дії, — додав Стрибко.
І в той ранок кожен зрозумів: дива приходять туди, де є турбота, добро й чисте серце.
Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець!
