Короткий опис казки:
Казка про маленьку борсучку Хмаринку, яка сумує за татом. Але навіть коли він далеко — його любов завжди поруч. Зворушлива історія для всієї родини.
🎧 Також Ви можете прослухати аудіоказку в кінці сторінки 👇
Читайте казку: Любов, яку не видно: Борсук Татко і маленька Хмаринка
У глибокому-дебелому лісі, між корінням старезного дуба, жила борсуча родина — мама Бора, маленька дівчинка Хмаринка та її тато — борсук, якого так і звали: Татко.
Татко був дуже працьовитий. Щоранку, ще до світанку, він вирушав у ліс: копав нові ходи, збирав їжу, лагодив дах борсукової нори, допомагав сусідам-білкам і навіть був старшим у Лісовій Раді. Але найголовніше — він дуже любив свою донечку Хмаринку.
Та Хмаринка останнім часом сумувала.
— Мамо, а чому тато ніколи не залишається зі мною гратися? — запитувала вона, притискаючись до теплої маминої шерсті.
— Бо тато багато працює, щоб у нас завжди був хліб з медом і тепла нора взимку, — лагідно відповідала мама. — Та це не означає, що він тебе не любить. Навпаки — саме через любов до нас він так старається.
Але Хмаринка не розуміла. Вона бачила, як інші звірята граються зі своїми татами. Ведмежатко Будяк кожного вечора катався на спині у свого тата, а білченя Стрибчик вчора будувало хатку разом із батьком. А її тато щоранку йшов і повертався лише тоді, коли було темно.
Одного дня Хмаринка вирішила щось зробити. Вона зібрала кілька жолудів, запакувала у листочок і залишила татові на ліжечку записку:
“Татку, я тебе люблю, але мені тебе бракує. Хмаринка.”
Коли Татко ввечері повернувся і побачив записку, він довго сидів мовчки, тримаючи її лапами. Його очі блищали не від втоми, а від сліз. Наступного ранку він не пішов до лісу.
— Хмаринко, ходімо зі мною! — сказав він з усмішкою. — Я сьогодні беру вихідний. У мене є одна важлива справа — провести день зі своєю дівчинкою.
Вони разом гралися в хованки між кущами, будували фортецю з гілочок і обіймалися на м’якому моху. Хмаринка сміялась так, що навіть сова Шумка прокинулась вдень.
— Татку, а ти справді завжди мене любиш, навіть коли тебе немає поруч? — запитала Хмаринка, заглядаючи в його очі.
— Люблю тебе щохвилини, навіть коли далеко, — прошепотів Татко, обіймаючи донечку лапами. — Я працюю не замість любові, а через неї. Просто дорослі іноді люблять так сильно, що ця любов перетворюється на турботу, яку ти ще не завжди бачиш. Але моє серце завжди з тобою — навіть коли я далеко.
І вони провели той день так, ніби весь ліс перестав шуміти, щоб не заважати їхньому щастю.
Татко вчив Хмаринку ловити жучків під корою, і вони разом сміялися, коли вона замість жука зловила власний хвостик. Потім вони стрибали, немов жабенята, і каталися з пагорба на животах, залишаючи слід у м’якій траві. А ще будували хатку з гілок і квітів, яку Хмаринка назвала «Наш Секретний Дім». Там вони пили чай із ромашки та горішків, уявляючи, що це королівський бенкет.
Наостанок Татко поклав Хмаринку собі на спину і носив її, як у дитинстві. Вона трималася за його шерсть і співала пісеньку про щасливу родину.
— Татку, це був найкращий день у моєму житті, — прошепотіла вона, коли сонце сховалося за кронами дерев.
— І в моєму теж, сонечко моє, — відповів Татко. — І таких днів буде ще багато. Я обіцяю.
З того часу Хмаринка вже не сумувала. Вона знала: навіть коли тата немає поруч, він усе одно з нею — у думках, у серці, у кожному подиху лісу. Бо любов тата — як коріння великого дуба. Її не видно, але вона тримає все міцно і надійно.
Кінець!
Залишити відповідь